Художник Аліна Бабенко

Живопис – це голос моєї душі. Одна розмова, бесіда з собою – один барвистий сюжет. Біле полотно – чистий аркуш, на якому я зображаю себе щиру, вільну і невимушену. Пензлі й мастихін – інструменти, за допомогою яких я відтворюю свій внутрішній діалог. Яскраві фарби – промінчики світла, провідники, які допомагають мені зробити правильний вибір і рухатися згідно обраному орієнтиру. Тому кожна закінчена картина має свою окрему історію створення з продовженням в наступних епізодах.

Я внутрішньо дозріваю для відтворення кожної композиції, а коли відчуваю, що час настав – повністю віддаюся творчому процесу. Це глибоке занурення всередину себе, і поки я розмірковую, рука пише образи продиктовані голосом серця. Тому кожна картина народжується за один раз, в момент тут і зараз. А найпродуктивніший час для творчості – це ніч, і сценарій сюжетів – чиста імпровізація. Закінчивши один твір, обов’язково даю собі час для його переосмислення. Бувають моменти, коли я змушую себе писати картини. Це допомагає мені відновити сили та повернути внутрішній баланс. Той випадок, коли процес творення є натхненням, а не навпаки.

Страх – ось, що я відчуваю, бачачи перед собою чисте полотно. Щоразу він все більше і більше, і кожен раз, як вперше тримаю в руках палітру й інструмент. Звичайно, моя цікавість сильніше страху і, через кілька годин, я вже намагаюся розгледіти підсумок свого творіння. Вражає, лякає, а іноді й відштовхує. Це тимчасово. Кілька днів і яскраві фарби наповнюють теплом, розливаючись сонячним світлом всередині того, хто дивиться на картину. Кожному з глядачів відгукнеться щось своє.